День Гідності та Свободи: історії одеситів про криваві події на Майдані взимку 2014 року

21 листопада одесити знову зберуться під пам’ятником Кобзарю, щоб згадати події Революції гідності у 2013-2014 роках. 8 років тому, 21 листопада, у Києві на Майдан Незалежності вийшли перші громадські активісти, які наполягали на підписанні українським президентом та урядом угоди про Асоціацію з Євросоюзом. Одесити, які брали участь у масовому протесті, кажуть, що в той період відчували звіриний страх…

Новини.LIVE Odesa поспілкувалося з очевидцями страшних подій в столиці, які раз і назавжди змінили хід історії України.

Читайте також: "Було відчуття, що руйнується країна" – як активісти харківського Євромайдану згадують початок протестів

"Дякую, дітки, що стоїте за Україну"

В Одесі Майдан розпочався спокійно, протест був нечисленним: зібралося кілька активістів біля пам'ятника Пушкіну, щоб обговорити подальші дії. Пізніше люди змінили дислокацію і мітингували біля пам'ятника Дюку. Активісти провели брифінг, заявили про збір, і вже ввечері там було близько 300 людей.

За кілька днів містяни розбили намети і розвісили малюнки на підтримку асоціації, а пізніше розпочалися перші сутички з міліцією. Акція за ЄС в Одесі проходила винятково під прапорами України, Євросоюзу та Одеси. Одесити вимагали відставки уряду Азарова і повністю підтримували вимоги київського Майдану. Серед одеситів, які бажали поїхати до Києва та бути поряд з однодумцями, майже всі дісталися до столиці. Серед них і тоді ще 21-річний студент Артем Михайлов.

"Я поїхав на Майдан вже після побиття студентів – у грудні. Я перейшов на заочну форму навчання та взяв квитки до Києва, щоб приєднатися до протестів "Євромайдану". Я допомагав на кухні наметового містечка, запарював мівіну, готував бутерброди, суп, гарячий чай і каву для демонстрантів. Пам’ятаю, як сильно мама переживала, звісно, ​​вся родина переживала і просила повернутися додому. Але я потрiбен був там. Окрім приготування їжі, ми також збирали медикаменти. Лікарі казали нам, що треба, а ми ці списки постили в соцмережах. Люди активно допомагали. Ніхто не відмовляв, все привозили за пів години-годину – від найпростіших препаратів до рідкісних", – згадує хлопець. 

19 січня протистояння на Майдані із мирної фази перейшло у силову. Сотні тисяч людей пішли до Верховної Ради, проте зіткнулися із кордоном "Беркуту" на вулиці Грушевського. Зіткнення тривали всю ніч. Під час протистояння мітингувальники закидали міліцію бруківкою, фаєрами, коктейлями Молотова. "Беркут" використовував проти демонстрантів шумові гранати та гумові кулі, а також водомет. У період з 19 січня до ранку 21 січня було поранено майже півтори тисячі людей. 

"Я бачив, як виносили моїх однолітків. Бачив стільки крові, було дуже боляче. Краєм ока спостерігав одного разу за хлопцем, який лежить на асфальті, а його б'ють палицями і кричать "Вставай".  Він хотів підвестися, його знову били і знову кричали "Вставай". Я бачив і як дідусь лежав на землі, і два беркути добивали його кийками. Ще двоє чоловіків були залиті кров'ю з ран на голові. У жінок – поранення різної тяжкості, розбиті голови, вибиті коліна... Я бачив, як чоловіку від вибуху гранати відірвало руку від плеча, другому зламало хребет. Ми надали першу допомогу та віднесли до "швидкої". На жаль, вони не вижили. Беркутівці били всіх, кого могли. Чоловіків, жінок, представників преси. Кілька разів ледь і нам – волонтерам – не дісталося. Але ми просто спокійно дивилися їм у вічі, і чомусь вони опускали палиці", – ділиться очевидець подій на Майдані Артем Михайлов. 

Вночі, розповідає хлопець, було нестерпно холодно. Йому на ногах довелося перенести запалення легень. Але і з цим він впорався.

"Була висока температура, але люди, які були разом зі мною, допомогли – хто медикаментами, хто змінював мене на весь день, поки я грівся у наметі. А взагалі, ми грілись як могли – біля багаття, буржуйок. Щогодини співали гімн, водили хороводи навіть, коли зовсім кепсько було на душі", – пригадує молодий чоловік.

В лютому Артем перестав готувати їжу і став членом медичної бригади, яка розміщувалася на третьому поверсі Будинку профспілок. Він закінчив медичний коледж, тому хотів застосувати свої знання, щоб допомагати пораненим. 

"Ми надавали травмованим долікарську медичну допомогу. До нас зверталися люди і якщо проблема незначна, то ми дезінфікували рану, наприклад, робили перев’язку і відпускали. Якщо скаржилися на зубні болі, то давали знеболювальні. У когось була  температура, кашель – тоді давали противірусні препарати, розповідали, як приймати. Якщо ж ми розуміли, що не можемо допомогти, то відводили людей до чергового лікаря. Були особливо важкі дні, коли сотні людей несли на щитах поранених чи загиблих. Нам доводилось бігти в епіцентр подій, щоб швидше надати допомогу тим, хто цього потребує", – розповів хлопець. 

Сьогодні Артем, який дивом залишився без поранень, вчиться рятувати життя іншим. Після Майдану він успішно завершив медуніверситет і зараз працює хірургом в одній з приватних клінік Одеси. 

"Я ні про що не жалкую, але боляче за загиблих. З деякими з них ми разом грілися, координували дії, їли бутерброди, надавали допомогу пораненим і стали справжніми друзями. Вони постійно повторювали: "Дякую, дітки, що стоїте за нас, за Україну", – завершує свою розповідь молодий лікар. 

Читайте також: Україна без Сергія Нігояна – герою Небесної Сотні 2 серпня виповнилося б 28 років

Звіриний страх

Майдан зібрав із усієї країни тисячі різних жінок. Вони витягали поранених з-під вогню снайперів, збирали теплі речі, щити, шоломи, каски. Вони цілодобово готували їжу на своїх кухнях та носили на барикади. Але були і ті, хто знаходився на передовій разом з чоловіками.

Аліна Жуковська – ще одна одеситка, яка була учасницею подій на Майдані. Зараз їй 36 років. Жінка згадує, як одного дня у натовпі людей, які запалювали шини автомобілів, їй зламали обидві ноги. Лікарі в польових умовах надали їй допомогу і наклали гіпс. Після перелому виникли ускладнення і дівчині довелося проходити тривалий курс реабілітації. Але, на її думку, їй дуже пощастило. Її не затоптали люди, а підхопили чоловіки і повели до "швидкої", що стояла поруч. 

"Я вирішила приїхати в столицю після того, як 30 листопада 2013-го беркутівці жорстоко побили студентів-учасників мирного протесту. Мені було 28 років, але я постійно рвалася у самий епіцентр зіткнень. Кожного дня було все важче, я буквально "валилася з ніг", але не могла піти з Майдану. Однак моя травма, яку я отримала у січні, змусила мене повернутися додому", – каже дівчина. 

Найскладнішим для Аліни на Майдані було дивитися на вбивства. Особливо запам’ятався день, коли під кулі снайперів потрапив батько її кращої подруги Христини Ходорової. 

"Вона зателефонувала мені одного разу і сказала, що її тата більше немає. Він був для неї всім, виховував  їх з сестрою самостійно. Крізь сльози сказала, щоб я їхала додому і більше нічого не сказала. Я мала тоді поїхати і підтримати її, але цього не зробила. Ця ситуація ще більше розлютила мене. Важко бачити, як вбивають людей, як на вулицях лежать трупи – просто під дверима закладів, на тротуарах. Декілька наступних тижнів мені було складно звести це все разом. І я досі багато про це думаю", – розповіла жінка.

На питання, чи було Аліні страшно, жінка відповіла, що насправді відчувала звіриний страх, особливо коли палили шини, матраци, дерев'яні будиночки. І все для того, щоб через дим снайпери не бачили, куди саме стріляти. Але вони стріляли навмання.

Відомий художник, колишній директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд, який помер від коронавірусу 8 серпня цього року, казав, що Євромайдан зупинив падіння України у геополітичну прірву, звідки немає шляху назад. На його думку, виходити на Майдан було нашим обов’язком. 

"Особисто у мене надмірних ілюзій не було. Я здогадувався, чим усе може скінчитися. Може, не думав, що буде стільки крові, але розумів, що проблеми залишаться, а нова влада буде далекою від досконалості. За всіх витрат і недоліків того, що відбувається в країні, сьогодні я бачу, що в України з'явився шанс опинитися в цивілізованому світі. Сьогодні я можу не у всьому погоджуватися з президентом, ставитися критично, але, дивлячись на нього, я не відчуваю сорому, що моєю країною керує тупа тварина", – сказав художник. 

Читайте також: У Києві засудили організатора "тітушок Майдану" Крисіна – скільки він отримав

21 листопада, коли все тільки починалося, люди навіть не підозрювали, що акція триватиме чотири місяці і хоч призведе до зміни влади, але забере сотні життів. Революція Гідності залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії. І хоча минуло вже 8 років, учасники протесту кажуть, що в будь-який момент готові знову вийти на захист української демократії.