Доля Чорноморського флоту РФ — що готує Україна для окупантів
Поділитися
Президенти Росії та України у 1992 році припинили дію указів про передачу Чорноморського флоту під юрисдикцію своїх країн. Почалися тривалі російсько-українські переговори про його статус та дислокацію. Результатом цього стала угода 1997 року, згідно з якою Чорноморський флот РФ залишався в Криму.
Про те, як сьогодні Україна виборює своє право на море журналісти Новини.LIVE поговорили з речником Військово-морських сил ЗС України Дмитром Плетенчуком.
— До війни з Україною, як Ви оцінювали російський флот, чи дійсно це була "міць"?
— Російська Федерація загалом у своєму складі має чотири флоти і одну флотилію, яка знаходиться на Каспії. Але саме Чорноморський флот завжди був тим, який знаходився фактично в Європі. Це той флот, який давно бере участь у сирійському конфлікті та який комплектувався по пріоритетному принципу. У цьому флоті завжди було престижно служити, офіцери отримували подвійну зарплатню, як за закордонне відрядження.
І загалом служити у теплому Криму для росіян завжди було набагато приємніше, ніж у себе на півночі. Тому ЧФ РФ комплектувався по пріоритетному принципу, бо по ньому оцінюють Росію та її "міць" у Чорному морі. А тут є сусіди, які можуть скласти конкуренцію — це три країни НАТО (Туреччина, Болгарія та Румунія). Через це вони постійно намагалися показати досить серйозний рівень озброєнь, де завжди були присутні десятки носіїв крилатих ракет. Можна сказати, що вони в цей флот достатньо вкладалися.
— Угода 1997 року про розміщення Чорноморського флоту в Криму. Чи це було помилкою?
— Важко оцінювати в ретроспективі дії політиків. Ми, військові, не можемо давати їм оцінку. Але зі стратегічної точки зору назвати це рішення корисним для України важко. Чи було воно виваженим — це вже питання до політичних експертів. З нашої позиції ми розуміємо, що для Російської Федерації Крим завжди був наріжним каменем їхніх імперських амбіцій. Окрім того, це основна військова база на Чорному морі. Станом на зараз, коли Росія знаходиться поза межами Криму, для них стала реальною проблема з логістикою. Тому що уся інфраструктура залишилася саме там.
— Чи дійсно для Одеси була загроза з боку десантних кораблів у лютому-березні 2022 року?
— Операція з висадки морського десанту планувалася, як така, що мала відбутися з боку росіян. Я більше скажу — вони і зараз цих планів не полишають, але вже не мають таких спроможностей. Спеціально для цього Російська Федерація до наявних семи одиниць десантних кораблів завела додаткові шість з інших флотів. Здебільшого це були однотипні ВДК. Загалом їх на момент операції було 13 таких кораблів, а це значна цифра, враховуючи, що один з них може вмістити біля трьохсот морських піхотинців або 10 танків.
Вони її ретельно планували, проте морські операції з висадки десанту є найскладнішим типом морських операцій. І вони не проводяться росіянами як окремий вид, це завжди відбувається у сукупності з сухопутною кампанією. Але отримавши гідну відсіч у Миколаєві, вони зрозуміли, що висадка десанту неможлива. Але в Одесі російські кораблі, які обстрілювали узбережжя, можна було побачити на морському обрії. Тож вірогідність висадки все ж залишалася високою.
— Чи завадили погодні умови висадці ворожого десанту?
— Особливість морської справи полягає у тому, що моряки мають боротися не лише з противником, а й зі стихією. І море, особливо в той період, у кінець штормового сезону, теж відігравало роль додаткового захисту. Ми взагалі досить часто помічаємо, що природа в нашій країні на нашому боці. Тому так, шторми зіграли свою роль і вони суттєво ускладнювали планування бойових операцій нашому противнику.
— Чи можемо сьогодні казати, що Україна у війні на морі значно випереджає РФ?
— Ми можемо казати, що вони втратили один флагман. А інші, які можуть бути флагманами, стоять пошкоджені, це "Адмірал Ессен" та "Адмірал Макаров", які є носіями крилатих ракет. Тому суто технічно зараз ми можемо Чорноморський флот РФ назвати флотилією. Проте не слід недооцінювати ворога. Адже тут треба розглядати не лише кількісний показник, а й якісний. Суто кількісно вони втратили приблизно третину корабельного складу. Але важливим є той факт, що умовно всі кораблі ЧФ РФ можна поділити на дві категорії: ті, які мають вести морський бій та носії крилатих ракет. Однак бойові кораблі не можуть виконувати своїх задач, через те, що українські дрони заважають їм та фактично загнали у бухти. І це бухти Новоросійська, де вони ховаються. І ховаються морським правом, бо розуміють, що Україна — цивілізована країна і вона дотримується усіх вимог, яких воно передбачає.
А от з ракетоносіями ситуація інша, бо вони можуть завдавати бойового ураження з будь-якої частини моря. Ці кораблі є найціннішим активом у складі ЧФ РФ, їх десяток. Але у Севастополі залишився лише один, який жодного разу не запустив крилату ракету. Там він працює у ролі корабля ППО. Інші вони ховають. Ось після тривалої паузи у кілька тижнів росіяни наважилися вивести підводний — човен та вдарити по Україні крилатими ракетами. А загалом їхня тактика зводиться до переховування.
— Виведення кораблів до Новоросійська та окупованої Грузії ускладнює нам задачу з їхнього знищення?
— Насправді важливість бази у Новоросійську трошки перевищена. Можна сказати, що вони намагалися розосереджувати свої кораблі між Сочі та Туапсе, проте там це дуже складно. Це цивільні порти та вони не мають відповідної військової інфраструктури, захисту. А що стосується бази Очамчире в окупованій Грузії, то це невеличка гавань. Сказати, що вони її якось розбудували потужно, я не можу. Вони її використовували у 1990-ті для ФСБ і фактично зараз вони роблять те саме. Туди росіяни перебазували одиниці морської охорони для того, щоб розвантажити інші порти. Великі кораблі навряд зможуть нормально користуватися цією акваторією, їм там буде замало місця. Тому сказати, що такі передислокації якось суттєво вплинуть на перебіг подій у Чорному морі, я не можу.
— Що нам потрібно для того, аби зачистити Чорне море від російської присутності?
— Насправді нам потрібно більше часу та зброї. Мотивація у нас є, навички відповідні також. Звісно, сотні наших фахівців продовжують підготовку за кордоном, опановують нові знання. Роботи в нас дуже багато і, на жаль, ситуація така, що допоки в Азово-Чорноморському регіоні присутній хоч один бойовий корабель РФ, ніяких гарантій безпеки бути не може. Це не та країна, з якою можна домовлятися і яка своїх домовленостей загалом дотримується. Тому, як сказав командувач Військово-морських Сил Олексій Неїжпапа: будь-який корабель Російської Федерації під бойовим прапором залишається для нас легітимною військовою ціллю.
— Кримський міст вже анонсовано. Чи все у нас є для його знищення?
— Не будемо псувати сюрприз для окупантів. Я можу зазначити, що кожна операція із застосуванням морських дронів унікальна і ми ніколи не повторюємося. Зазвичай усі операції, які відбуваються в Азово-Чорноморському регіоні, проводяться у співпраці з військово-морськими силами, тому що це наша зона відповідальності і наш досвід. Звісно, одного чудового дня ми знову побачимо, що міст не функціонує або взагалі не існує. Це наша ціль і вона легітимна.
Крім того, не слід забувати те, що Керченська протока є територіальними водами України. І цивільне судноплавство ще з минулого року цією частиною моря заборонено. І будь-яка незаконна діяльність в цій акваторії має бути покарана. Цей міст здебільшого зараз залишається символом імперськості, тому що після отриманих пошкоджень виконувати повністю свій потенціал він не здатен. Саме через це вони взялися за розбудову альтернативного логістичного шляху на материковій частині України. Росіяни чудово розуміють, що цей обʼєкт рано чи пізно припинить своє існування.
— Чи стане новий залізничний шлях проблемою для України?
— Для Росії залізниця завжди була головним логістичним інструментом під час планування військових операцій. Він найдешевший і достатньо швидкий у будівництві, простий. І водночас достатньо легко відновлювальний. У них досі залізниця воєнізована і навіть є залізничні війська. І відремонтувати залізничне полотно або знищений міст, як кажуть у нас в Одесі: дві великі різниці. Також ні для кого не таємниця, що цей логістичний шлях знаходиться набагато ближче до лінії бойового зіткнення. Тобто він потрапляє в зону дії різноманітних зразків українського озброєння.
— Яка приблизна кількість мін залишилася в акваторії моря наразі та скільки часу займе його розмінування?
— Можливість мінування моря у росіян знизилася. Раніше вони з літаків скидали у Чорне море донні міни. Але зараз ця функція для них практично унеможливлена, востаннє це відбувалося, коли було збито Су-24 над акваторією, який саме мінував море у напрямку нашого зернового коридору. За що й поплатився. Зараз вони здебільшого ведуть авіарозвідку, застосування поки під питанням. Але ворог від тактичної авіації переходить до застосування стратегічної, розуміючи, що на близьких відстанях вже не можуть впоратися. Хоча насправді саме розвідувальна авіація продовжує працювати над Чорним морем і це реальна проблема. Тож станом на зараз мінування вони припинили, але та кількість вибухівки, яка вже була заявлена, це близько трьох сотень. Це досить серйозний показник, а саперам надасть роботи на кілька років. Ми постійно знаходимо та знешкоджуємо ці предмети для того, щоб надати безпеку цивільному судноплавству.
Читайте Новини.LIVE!
