Магічні сітки, яких не бачать дрони, та кікімори з іменами: як в Одесі допомагають фронту
Поділитися
Одеські волонтери, як і їхні побратими з інших регіонів, унікальні. За сім місяців від початку лютневого наступу в них навіть з’явилися свої молитви — щоб сітки, які вони плетуть, обов’язково зберегли життя воїнів.
Як одесити сьогодні допомагають фронту, дізнавалися журналісти Новини.LIVE.
Сітка — покрова, яка захищає
З 09:00 у волонтерському центрі "На хвилі", де плетуть маскувальні сітки, вже починає кипіти робота. Хтось приходить на годину перед роботою, хтось — у свої вихідні, але до шостої вечора постійно є люди. Здебільшого тут жіночий колектив, що зібрався з усієї України. Наприклад, Галина Купрікова — з Маріуполя. Вона працює з особливим завзяттям, адже жінка мріє якнайшвидше повернутися додому.
"Я виїхала з Маріуполя у середині березня до Хуста, потім жила у Харкові, але там не затрималася, бо почали бомбардувати. Так я потрапила до Одеси. Свято вірю в те, що через якийсь час повернуся до рідного міста", — ледве стримуючи сльози, каже Галина.
Щодня руки жінок цієї організації плетуть по чотири великі сітки.
"Ви знаєте, десь два місяці тому в інтернеті був опублікований вірш Людмили Вещук "Сіточка". В ньому останні рядки "перетворилася сіточка на покрову, яка захищає". Безумовно, починаємо працювати з молитвами на початку, аби сітки оберігали наших воїнів", — ділиться Галина.
Сітки, яких не бачать дрони
Головні вимоги — відповідність за кольором та непрозорість, оскільки сітки використовують для укриття бліндажів, техніки й машин. Тому кольорова гама має бути дотримана.
Спочатку, навесні, жінки плели у зеленому відтінку. Зараз у Миколаєві та Херсоні випалена трава, тому головним стає жовтий. Про зміну кольору повідомляють військові. Замовлень у центру сьогодні вже на два місяці наперед.
Жіночки пишаються, що роблять такі сітки, яких не можуть "зчитати" дрони ворога. За сім місяців війни подібних сіток тут зробили понад 600.
"Вони кращі за заводські, бо малюнок стихійний, тому камера його не ідентифікує", — каже Галина.
Втекла з Білорусі — тепер допомагає Україні
Керує процесом плетіння Оксана. Два роки тому майстрині довелося тікати з рідного дому від політичних репресій.
"Коли у 40 років ти кидаєш все і починаєш життя з одним рюкзаком, це вкрай важко. В Україну я виїжджала усвідомлено, бо мої батьки з Одеської області. Робити щось зі зброєю я б не змогла, а ось маскувальні сітки рятують життя. У будь-якому випадку людина, яка влізла в чужий будинок, зробила неправильно, тому мені хочеться швидше перемоги, щоб вони пішли", — розповідає Оксана.
Жінка попросила її не знімати. Вона дуже хвилюється за своїх батьків, тому відмовляється від фотосесій.
Сьогодні майстриня живе одним днем, але вірить у нашу перемогу, сподіваючись, що Білорусь слідом буде вільною, а вона зможе повернутися додому.
Кікімори для снайперів з оберегами
На другому поверсі центру теж вирує робота — тут уручну шиють так звані кікімори. Причому одразу двох видів: для снайперів, зі спеціальними наколінниками, і розвідників — вони полегшені, щоб можна було пересуватися.
"Всі кікімори ми пробуємо на собі. Переглядаємо на тепловізорі, щоб тканина не відсвічувала і не видала наших хлопців. Спочатку давали імена кожній, а потім їх стало так багато, що імен не вистачало. А ще ми в кишені стали класти обереги, молитви та енергетичні батончики як подарунок", — з усмішкою, не відриваючись від роботи, розповідає Оксана.
Єдина проблема сьогодні для тих, хто плете сітки та робить кікімори, — відсутність матеріалів. Якщо в березні люди приносили тканини самі, щось віддавали працівники ринку "7 км", то зараз доводиться просити в секонд-хендах та збирати по крихтах.
Для воїнів розробили особливе взуття
Зараз волонтерський центр "На хвилі" одночасно реалізовує одразу кілька проєктів, а розпочиналося все з фасування сухих пайків для військових наприкінці лютого. Спочатку власними силами, потім вийшли на невелике підприємство у сусідньому Чорноморську.
"У Чорноморську роблять заготівлі сухих супів, туди просто додаєш гарячу воду — і це повноцінний 10-літровий обід для військових", — розповідає волонтерка Юлія Буламез.
Взуття для солдатів стало ще одним напрямом волонтерського центру. Понад дві тисячі пар взуття, розробленого спільно з військовими і пошитого на одному з підприємств Одеси, вже передано на передову.
А з квітня волонтери запустили ще один напрям — пересувні лазні, про які ми вже писали.
Все, що сьогодні роблять волонтери, відправляється на Херсонський, Миколаївський та Донецький напрямки — найгарячіші точки.
"Незабаром зима, і військовим дуже потрібні будуть грілки, державою вони не передбачені. Тому ми зараз відкрили збір на ці грілки. Хочемо спочатку закупити 1000 штук, а потім, якщо зможемо зібрати гроші, закуповуватимемо більше", — розповідає Юлія.
Сьогодні допомагати стає все складніше. Переказів усе менше, зібрати необхідні суми не так просто.
"Раніше люди більше й охоче несли гроші, вони допомагали тому, що були якісь запаси, тепер вони, на жаль, закінчуються. Тому найбільша проблема — це гроші. Поки що допомагають друзі, але без підтримки українців важко", — зізнається волонтер.
Щоб прогодувати сім'ю, доводиться поєднувати волонтерство з роботою. Частина із зароблених грошей теж йде на купівлю матеріалів чи пайки. Життя цих людей за сім місяців змінилося кардинально. Але вони вірять у майбутнє України — вільної та незалежної країни.
Читайте також: Польові кухні від скульптора: як одеський волонтер із друзями роблять для воїнів печі-ракети
Читайте Новини.LIVE!
