Прапор на Олімпіаді — ціна перемоги від чемпіонки Комащук

Вже двадцять років поспіль 23 серпня наша країна відзначає одне з головних державних свят — День прапора. Протягом усієї своєї історії український стяг був обарвлений кровʼю, борючись за своє існування. Сьогодні ж він знову знаменує народ, який бʼється не лише на полі бою, а й заявляє про свою звитягу та непереможність на весь світ. Відомий український поет-шістдесятник Дмитро Павличко написав: "Це знамено рідне — злото й синява". І саме він майорить у руках спортсменів, які виходять на п'єдестал за олімпійськими медалями та заявляють про Україну, яка продовжує змагатися попри усі труднощі. 

Що відчувають українські спортсмени під час виходу на олімпійський пʼєдестал з українським прапором на плечах та яка ціна "золота", журналісти Новини.LIVE дізнавалися в олімпійської чемпіонки у командній шаблі-2024 Аліни Комащук. 

— Що для Вас означає український прапор? 

— Це воля, незалежність і все, що можна сказати про нашу країну. Він є символом для мене, оскільки ми, спортсмени, мріємо про те, щоб виконувався гімн та підіймали прапор України під час нагородження медалями якнайчастіше. Наразі ми на пʼєдестали виходимо зі смутком через те, що у нашій країні триває війна. Але ми пишаємось тим, що наш прапор майорить на Олімпіаді. Щоб всі знали та чули, що українці сильні, що ми продовжуємо боротися, і ми на своїй арені робимо це.

— Наскільки складно представляти Україну на міжнародній арені під час війни? 

— Дуже складно. Тому що ти не вдома, не можеш тут допомагати. Але ми розуміємо, що таким чином ми говоримо про Україну також. Щоб нас не забували, щоб про нашу країну говорили більше і голосніше. Щоб спортсмени знали, що відбувається в Україні, їм потрібно про це розповідати. Звичайно, є спортсмени, які підходять, запитують, що відбувається у вас вдома. Мені це складно дається, я не люблю це, але треба показувати та розповідати правду. Колеги переживають, постійно питають і не розуміють, як ми можемо жити в Україні і повертатися сюди, коли таке відбувається.

Також є ті спортсмени, які не виявляють ніякої реакції, Можна сказати, що взагалі не помічають нас. Ми розуміємо, що вони не можуть розділити спорт і війну. Але зі свого боку намагаємося пояснити, чому ми боремося, щоб спортсменів росіян не було на спортивній арені. Тому ми, звісно, з нерозумінням також стикалися.

— Що Ви відчували, стоячи на пʼєдесталі, коли лунав державний гімн та підіймався синьо-жовтий стяг?

— Якщо говорити про цю Олімпіаду, то я так цього хотіла, що не могла повірити в це. Я не могла повірити, що це Олімпіада, що ми виконуємо свій гімн. Але його було приємно виконувати на тій чудовій арені. Ми відчували гордість за себе та свою країну. Щоб весь світ чув слова гімну і те, які вони проникливі. І важко було не плакати, бо я не розуміла, де змогла стримувати свої емоції.

— Чи усвідомлюєте, що стали олімпійською чемпіонкою?

— Я насправді ще не усвідомила цього. Багато уваги. І не розумію, які в мене поки емоції. Знаю лише, що наразі планую трішки відпочити, подумати. Думаю, продовжувати спортивну карʼєру чи ні. Все залежить, хто буде нашим тренером, як це все буде відбуватися. І тоді подивимося.

У мене поки що не сильно виходить самостійно. І через це думки, чи продовжувати далі, залишаються. Хотілося б показати в індивідуальних змаганнях також результат. І я знаю, що можу. Ось є така в мене маленька мрія.

— Чому Ви обрали командний вид спорту — фехтування?

— Взагалі я багато чим займалася в дитинстві. Мене, напевно, тренер переконав. І це щось незвичайне було в нашому місті. Та й фехтування тільки ставало популярним. І тому цей вид спорту, напевно, мене зацікавив. І тренер, який прищепив любов до цього виду спорту, показав, який він цікавий і чого в ньому можна досягти. Загалом, як і будь-який інший. Кожен спорт має свої індивідуальні складнощі. 

— Яка "ціна" золотої медалі?

— Я не хочу говорити багато. Наразі відчуваю, що в мене все вийшло, і я цьому рада. Тренувань загалом дуже багато, але вони не гарантують того, що ви отримаєте медаль. Тому, напевно, якоюсь мірою повинен бути й успіх. Я не знаю, як-то зірки у мене так склались. Олімпіада — це дуже цікаві змагання. Якщо сказати про особистості, то дуже часто вигравали люди, на яких не робили ставки. А вони цього дня змогли показати більш моральний, стійкий дух і здобути медаль.

— Чи шкодуєте, що присвятили життя спорту?

— Ні, ніколи. І не важливо, як би склалася ця Олімпіада. Мені подобається дуже сам процес. Мені подобається розвиватися в спорті, ставати кращою. Я його відчуваю. І ось це і приносить найбільше задоволення: те, що ти відчуваєш, що стаєш сильнішою, що ти недаремно працюєш в залі. А медаль — це просто підтвердження цих відчуттів. Крім того, дуже важлива команда, яка тебе оточує, яка з тобою працює, яка готова віддаватись настільки, наскільки готова і ти віддаватись. Можна викладатись на всі 100 відсотків, але поруч немає того тренера й тієї підтримки, яка дуже сильно необхідна, — саме вона відіграє ключову роль. І одному бути складно. Я не знаю, чи багатьом вдається досягти такого самотужки. Тому команда дуже важлива. Потрібно себе оточувати людьми, які настільки ж мотивовані, як і ти.

Мене тренер підтримував, говорив, коли були невдачі, що це тільки початок. Я бачу прогрес, я бачу розвиток, у тебе виходить. Просто дай собі час. Це було складно, адже був відбір, а потрібно було вже зараз фехтувати добре. Для потрапляння у збірну дуже важливі кожні змагання. Але щоразу, коли ми поверталися, він казав: нічого, я бачу, ти там покращай, там покращай, ще є деякі нюанси. Ми там випробуємо, і все буде добре. У нас ще є час. Завжди у нас ще є час. А я говорила: та ні, немає в мене того часу, я вже маю гарно фехтувати, а в мене не виходить.

— Які ще висоти необхідно підкорити? 

— Можна повторити ще "золото". І не один раз. Можна на чемпіонатах світу, Європи. Кожні змагання для тебе є якимись особливими. Олімпіада, здається, особлива для країни більше, ніж для самих спортсменів. Для нас це найвища сходинка. Але кожне змагання має свій позитивний момент. Мабуть, найпозитивніший момент — це коли ти виходиш на п'єдестал за своєю медаллю.

— Що першим зробите після перемоги?

— Я думаю, як кожен українець, я чекаю на перемогу України. Це найголовніше, найперше для всіх нас. І я буду плакати, напевно. Дуже багато сталося в нашій країні, і не думаю, що це будуть емоції щастя — більше буде розпачу. Ми всі відійдемо,  обернемося і побачимо, які жахи відбулися. Ми всі чекаємо перемоги. Ми хочемо її, але це буде також складний час для всіх українців.

Загалом цього року Україна на Олімпіаді посіла 22 місце, а наші спортсмени здобули 19 медалей. І вони стали знаковими, адже українці вкотре доводять, що навіть під час великої війни на своїй території вони здатні не лише захищатися, а й заявляти про себе на весь світ. Адже ми європейська країна, яка прагне до скорішого мирного майбутнього.