Трагедія 15 березня — рятувальник, що вижив, розказав про перші хвилини

Рятувальник, який зазнав поранень, але вижив внаслідок ракетних ударів по Одесі 15 березня, розповів про деталі трагедії. Попри втрату своїх колег та друзів, Олександр планує повернутися на служба та надалі захищати Одесу та її жителів. 

Інтервʼю з надзвичайником опублікувала пресслужба ДСНС України.

Перші хвилини

Рятівник Олександр Донцов розповідає, що за мить до ракетного удару він почув гул, немов сідає літак. Лише на долю секунди чоловік відчув, як щось має трапитися.

"Це доля секунди, яка не дозволяє тобі навіть зрозуміти, що коїться. І коли я почув гул, я тільки пам'ятаю, як я кричу і що в мене загорілось обличчя. І я просто лечу на метрів шість. Я боявся відкрити очі, тому що думав, що очей нема", — сказав Олександр.

Допомога постраждалим 

Рятівник зазначає, що він проповз до службової машини та декілька хвилин приходив до тями. Трохи згодом Олександр разом із своїми колегами побачили іншого рятівника, якому також необхідна була допомога.

"Я побачив, що Діма лежить непритомно. Однак помітили, що він намагається ворушитися, але не може, бо з ногою — біда. До нас прийшли на допомогу і ми вже вп'ятьох віднесли Діму у безпечне місце. Це були мої останні сили", — згадував він.
 

Далі, коли Олександр був вже без сил, він обперся об дерево та знепритомнів. Зазначає, що біль був пекельний.

"Останнє, що я бачив, коли втрачав свідомість біля дерева — дівчина з пресслужби. Я розумів, що вона мене фотографує, але відключився вже", — розповів співробітник ДСНС.

Перші хвилини у свідомості

Олександр зазначає, що першою людиною, кому він написав — стала його мама. Потім, як остаточно прийшов до тями, побачив, що поряд лежить його колега — рятівник Артем.

"Це моя сім'я. Ми всі — не просто бригада чи колеги. Кожну хвилину на чергуванні ми робимо разом та разом проходимо через усе: біль, розмови, робота, рятування, пожежі. Ми все робимо разом, це — сім'я. Коли я зрозумів, що поряд зі мною Артем — мені стало легше", — сказав Олександр.

Втрата колег

Олександр згадує, що коли прийшла звістка про Дениса Колеснікова, який загинув під час ракетного удару, це дуже вдарило по моральному стану чоловіка.

"Ми дружили. Це, можна сказати, трішки вбило мене всередині. Але після новини про Дениса в мене була остання надія, бо не було відомо нічого про нашого водія, Віталія Алимова. Казали, що він міг вижити, що він поранений і що з ним все буде добре. Це дало маленьку надію", — розповів він.

На другий день, на жаль, співробітники ДСНС дізнались про смерть свого колеги, Віталія Алимова.

Віра у краще

Олександр зазначив, що незважаючи ні на що, він хоче повернутися на чергування та надалі захищати Одесу.

"Я розумію, що цих людей я там не побачу. Це мене вбиває. Але як би мені зараз не було боляче і морально, і фізично, я повернусь на службу та буду захищати Одесу і надалі", — сказав рятувальник.

Мотивації Олександру також надає підтримка його доньки, яка одразу написала про те, як сильно пишається своїм батьком.

Прощання з рятівниками

Нагадаємо, що 17 березня у Білгород-Дністровську попрощалися з рятувальником, який загинув унаслідок російської атаки на Одесу. Разом з життям Дениса Колеснікова того страшного ранку, 15 березня, обірвалося життя ще 20 людей. 

Також ми писали, що 18 березня, в Одеській області простилися із співробітником ДСНС Віталієм Алимовим. Рятувальник отримав травми, несумісні з життям, під час надання допомоги постраждалим після першого ракетного удару по Одесі 15 березня.