Науковці, художники та актори: якими видатними людьми може пишатися Одеса

Одеса - місто з багатою історією і зовсім незвичайними людьми. Для корінного містянина немає нічого кращого, ніж вдихнути аромат рідного солоного моря, почути шум прибою, побачити, як навесні розцвітають акації, і звичайно ж, пожартувати. Завдяки особливій романтиці Одеси тут народилося багато відомих людей. Письменники, поетеси, науковці, льотчики винахідники, актори та режисери й багато інших.

Новини.LIVE Odesa зібрало список тих ким може пишатися Одеса.

Читайте також: Одеса та війни - чим відзначилося місто за роки існування та які бойові дії відбувалися в регіоні

Сергій Уточкін

Не тільки для одеситів, але і для всієї льотної галузі, Сергій Уточкін - легендарний авіатор-випробувач. Народився він в купецькій одеській сім'ї 12 липня 1876 року. Спорт в його житті займав вагоме місце - займався плаванням, боксом, був яхтсменом і фехтувальником, прославився і як велосипедист. Після захопився автомобілем, брав участь в перегонах і ставив рекорди. Але коханням його життя були польоти.

Він самостійно освоїв літак та зрозумів, що свою долю він зв'яже з льотним мистецтвом. Він працював слюсарем в Парижі й знав будову техніки бездоганно. У 1910 році, склавши іспити в аероклубі Одеси, він отримав звання пілота-авіатора. Слава була не за горами - він першим здійснив політ над морем, брав участь в міжнародних показових польотах, конструював літальні апарати.

Для нього не було меж і неможливого - він ризикував життям, літаючи в дощ і при сильному вітрі й в моторошний холод. Глядача заворожували його фігурні польоти з підйомами та спусками, прольотами прямо над головами глядачів. Пам'ятник йому знаходиться на Дерибасівській, поруч з будинком 22 - авіатор зображений запускає в небо паперовий літачок.

Берта Рапопорт

Корінна одеситка, перша капітанка далекого плавання. У 1928 році молода Берта поступила в Одеський морський технікум, вона підтвердила, що її бажання пов'язати життя з морем не примха, а цілеспрямоване рішення. На її шляху з'являлося чимало труднощів: німецький полон, плавання на теплоходах під час Другої світової та подальше звільнення за національною ознакою (вона була єврейкою).

Берта обіймала посаду диспетчера в порту, а за проявлену працю в період війни була відзначена нагородою. У наш час прохідну порту міста прикрашає пам'ятна табличка "Б. Рапопорт - смілива ​​жінка - капітан". Варто зазначити, що вона була однією з двох жінок на весь СРСР, що отримала диплом капітанки.

Ілля Ільф

Один з чотирьох синів співробітника банку Ар'є Файнзільберга Ілля Ільф виконував різноманітну трудовою діяльністю, але знайшов своє покликання саме в літературі. Спочатку писав сатиричні, гумористичні нариси.

Коли в 1923 році переїхав до Москви, почав працювати в газеті "Гудок", доля подарувала йому одного - Євгенія Петрова. Їх спільний творчий потенціал дозволив написати шедеври світової літератури - романи "Дванадцять стільців", "Золоте теля", повісті "Світла особистість", "Одноповерхова Америка", новели "Незвичайні історії з життя г.Колоколамска". Пам'ятник Ільфу і Петрову прикрашає сад скульптур Літературного музею міста - одна з бронзових статуй спирається на стілець, а поруч з другою золоте теля.

Эміль Кемпер

19 червня 1902 року в Одесі в родині портового вантажника Фроїма Кемпера народився Еміль Кемпер, майбутній знаменитий джазмен. Коли хлопчик підріс, його віддали в хор півчих при Бродській синагозі, де співав його брат Володимир. Талановитих братів помітив антрепренер Яків Шошніков і незабаром вони почали виступати на естраді під псевдонімом брати Кораллі. Їх дебют відбувся в 1915 році на сцені театру "Водевіль", де вони виконували спеціально для них написані пісні і розігрували сатиричні сценки. Репертуар для юних артистів писав гімназист-старшокласник Макс Поляновський.

Коли почалася громадянська війна, Кемпер виступав на фронтах і виконував російські народні пісні. В кінці 1920-х років, будучи вже відомим артистом, Кемпер одружився і переїхав до Ленінграда. Там він організував джаз-оркестр "Інтерв'ю", який користувався великим успіхом у публіки. Сам Кемпер виступав в ролі диригента і художнього керівника. Крім того, він вів програми в якості конферансьє, співав пісні з кінофільмів, читав монологи на злободенні теми, танцював. Критики того часу називали його "танц-коміком-куплетистом" і "памфлетистом-пародистом", а газети писали, що Кемпер блискуче володіє даром перевтілення, мистецтвом фейлетонів монологу і майстерністю танцюриста. Також Кемпер писав і музику. Багато з написаних ним пісень придбали самостійне життя і пізніше звучали з естради у виконанні популярних артистів.

Коли почалася Друга світова війна, артист разом зі своїм оркестром виступав у складі фронтових музичних бригад, які давали концерти у військових частинах і госпіталях. Після Перемоги оркестр Кемпера отримав нове життя і став носити назву Ленінградського державного джазу під управлінням Еміля Кемпера. Помер Еміль Кемпер 3 грудня 1980 року в Ленінграді і похований на Преображенському єврейському кладовищі.

Анна Ахматова

Легендарна особистість, поетеса, на долю якої випало чимало випробувань. Її складна доля почалася в Одесі, де вона народилася в 1889 році в сім'ї відставного капітана. З раннього дитинства батьки були впевнені в таланті дочки, який приховати було неможливо. Через рік родина Горенко перебирається в Царське село, де вона і провела свої юні роки.

У 14-річному віці поетеса знайомиться з Н. Гумільовим, який закохався в Анну з першого погляду. Далі була Євпаторія і Київ, весілля з Миколою в 1910 році, і її становлення як поетеси в літературних колах. Всеросійську славу їй принесли збірки "Четки", "Біла зграя". Після трагічних революційних подій, коли помер Блок, розстріляли Гумільова і багатьох культурних діячів того часу, Анна перенесе свій біль в "Реквієм".

Далі було виключення її зі Спілки письменників, арешт і тюремне ув'язнення її сина Льва Гумільова. Її творчість тих років пронизане душевними муками, стражданнями, їй часто доводилося робити вибір між життям і творчістю. Не думала вона і про еміграцію, оскільки розуміла, що творити зможе тільки на рідній землі. На згадку про прославлену на весь світ поетесу, в Одесі одна з вулиць названа в її честь.

Ісаак Бабель

Письменник, який подарував світові унікальні твори, вірші, а його інтелектуальна проза відображала побут простих людей. Народився в Одесі в 1894 році в єврейській родині, і з раннього дитинства його життя було присвячене вивченню багатьох наук. Єдині вільні моменти - зміни в школі, коли він разом з друзями гуляв по Молдаванці, приходив в порт. Багато епізодів саме цього періоду, пізніше, будуть описані в "Одеських оповіданнях".

За правду про революцію, описану в збірнику "Конармия", письменник піддавався переслідуванню. Однак, незважаючи на гноблення, його розповіді, що відрізняються індивідуальним стилем писання, істотно вплинули на літературу. Прогулюючись по місту, на перетині вулиць Рішельєвської та Жуковського одесити спостерігають пам'ятник І. Бабелю, поруч з яким на бруківці варто котиться колесо, яке символізує історію жителів міста того часу, коли обставини життя були сильнішими бажань і мрій. Крім пам'ятника Одеса вшановує пам'ять письменника, проводячи Міжнародну літературну премію ім. Ісаака Бабеля. Її переможці удостоюються дипломами і статуетками - зменшеними копіями "Колеса долі".

Михайло Жванецький

Уродженець Одеси Михайло Жванецький народився в березні 1934 року в родині лікарів. Відомий сатирик шкільні роки провів у Вінницькій області (там працювали батьки), пізніше була евакуація в Азію. Повернувшись на Батьківщину, сім'я жила на вулиці Старопортофранківській.

Заняття художньою самодіяльністю, жартівливий характер визначили його майбутнє письменника. Спочатку створювалися жартівливі мініатюри для одеситів, а після доленосної зустрічі з Райкіним над його виставами сміявся весь Радянський Союз. Жванецький бажав, щоб артисти зі сцени виступали з його текстами. Так і було - знамениті мініатюрні постановки "Авас", "Дефіцит", "Раки", "Століття техніки", "Лікеро-горілчаний завод" - його творіння.

Любив сатирик виступати і самостійно, що робив з 1967 року. Глядачам він полюбився за особливий стиль з ноткою легкого ліризму і неординарний, повний афоризмів гумор та філософські роздуми. Примітно, що Михайлу Жванецькому вже за життя було встановлено пам'ятник саду скульптур Літературного музею. Також існує бульвар Жванецького та астероїд "5931 Жванецький", який названий на його честь. Помер сатирик 6 листопада 2020 року.

Євген Петров

Євген Петрович Петров (справжнє прізвище Катаєв) - радянський письменник і журналіст, брат письменника В. П. Катаєва, співавтор І. Ільфа. Народився 13 грудня (30 листопада) 1903 року в Одесі в сім'ї вчителя. З дитинства майбутній письменник був оточений книгами, але його не приваблювала класична література. Його приваблювали пригодницькі романи Г. Емара і Р. Л. Стівенсона. Найбільш відомими роботами Петрова є романи про пригоди великого комбінатора Остапа Бендера - "Дванадцять стільців" (1928) і "Золоте теля" (1931). Вони були написані в співавторстві з іншим видатним радянським письменником - І. Ільфом.

Закінчивши класичну гімназію, він недовго пропрацював кореспондентом в місцевому телеграфному агентстві. В гімназії разом з Євгеном навчався ще один майбутній письменник - А. Козачинський, автор пригодницької повісті "Зелений фургон". Е. Петров став прототипом головного героя цієї книги. У 1923 році він переїхав до Москви. У 1926 році він влаштувався на роботу у видавництво газети "Гудок", де вже працював І. Ільф. Незабаром вони почали спільну роботу над романом "Дванадцять стільців". У 1928 році Ільф потрапив під скорочення і його звільнили з газети "Гудок". Слідом за ним пішов і Петров. Удвох вони влаштувалися на роботу в щотижневий журнал "Дивак".

Згодом вони разом написали ще одну книгу про пригоди Остапа Бендера - "Золоте теля", а також кілька новел і повістей. Починаючи з 1932 року, обидва письменники публікували фейлетони для газети "Правда". У 1935-36 роки разом вони вирушили в подорож по штатам Америки. Ця поїздка стала останньою для І. Ільфа. У квітні 1937 року помер в результаті ускладненого туберкульозу. На цьому їх творчий союз перервався. З 1939 року Петров складався в ВКП (б).

Він доклав чимало зусиль для посмертної публікації літературного щоденника свого товариша. В ході Великої Вітчизняної війни він відправився в якості кореспондента на фронт. 2 липня 1942 він загинув у літаку, збитий німецькими винищувачами. За життя Е. П. Петров написав кілька кіносценаріїв спільно з іншими письменниками. Серед них "Цирк", "Музична історія" і деякі інші.

Більше оперативних новин шукайте в Telegram і Facebook Новини.LIVE