Від початку АТО до повномасштабної війни — Сергій Братчук про роботу військового журналіста
Поділитися
Вже другий рік наша країна перебуває у стані повномасштабної війни. Саме журналісти стали тією рушійною силою, завдяки якій світ зміг дізнатися про усі жахи, які розпочала Росія. Надягаючи бронежилет і каску з написом "преса", ці люди ризикують своїм життям заради того, щоб кожен міг на власні очі побачити те, що твориться на передовій або наслідки ''прильоту''. Саме вони не лише подають інформацію, а й документують страшні наслідки, які щодня завдають нам російські війська. З 2018 року 16 лютого в Україні відзначається день військового журналіста.
Про те, наскільки важко бути рупором війни та доносити навіть найтяжчі новини з лінії фронту, ексклюзивно журналістам Новини.LIVE розповів речник Української добровольчої Армії "Південь" та військовий журналіст Сергій Братчук.
Початок війни 2014
Початок антитерористичної операції мало хто тоді розумів, що це таке і як довго може тривати. Більшість вважала, що за кілька днів усе налагодиться. Але за фактом минали тижні, а потім і місяці. Інформації катастрофічно не вистачало, сухі зведення були недостатні для того, щоб розуміти масштаби. Таких військових журналістів в Україні на той момент були одиниці, Сергій Братчук — один із них. Але перш ніж подавати інформацію, необхідно побувати на місці. І разом із побратимами він вирушає вперше на фронт.
"Перш за все, тоді увагу звертали на тих, хто вже служив, то. власне, для себе я відпрацював правило: поки я сам не потраплю на фронт, я не маю права звідси, з Одеси, щось про нього говорити. Маю говорити про те, що це дійсно агресія Російської Федерації, що нам треба захищати Батьківщину, але говорити про те, чого не бачив і не знаєш, — це не досить правильно", — сказав Братчук.
Одна справа — бути військовою людиною і служити в армії, а інша — опинитися в реальних бойових умовах за кілька кілометрів від фронту. У той час треба було вчитися по-новому воювати, змінювати принципи журналістики та підлаштовуватися під реалії.
"Я — людина військова, нас вчили воювати, але, коли ти перший раз потрапляєш в бойову обстановку, коли не знаєш, де фронт, де свої, а де чужі, а це був такий час, то, звичайно, всю науку доводиться проходити по-новому. І власне ці відчуття емоційні, вони до цього часу зі мною — це розуміння важливості цієї теми", — наголосив військовий журналіст.
Найважче — говорити правду
Найважче, з чим довелося зіткнутися за майже 10 років війни, — це казати правду. Проте треба розуміти, що все озвучувати теж не можна. Тому необхідно дотримуватися тонкої межі між тим, щоб не сказати зайвого, та інформуванням населення. Особливо гостро це було в момент початку повномасштабного вторгнення з боку Росії, тоді ще не було налагоджено роботу всіх державних інститутів і структур.
"Не треба забувати про те, що стандарти журналістики, до яких ми звикли, демократичні, вони у воєнний час повинні змінитися. Я не проти демократії — я про те, що ми не маємо забувати про те, що йде війна. Нічого страшного немає в слові "пропаганда". Це нормальне явище, коли ти пропагуєш любов до Батьківщини і до власних дітей. І цим варто займатися, бо воно приносить користь. Але не треба дарувати людям завищені очікування", — додав спікер добровольчої армії.
Щоб хоч якось заспокоїти одеситів, Сергій починає записувати свої відеозвернення, перше з них виходить о 7:12 ранку, друге після 22 години. Сьогодні він каже, що, по суті, це були дві абсолютно різні людини, менше ніж доба минула, але зміни відбулися. Вся річ у тім, що на самому початку повномасштабного вторгнення новин, які можна озвучити, ще не було. Тоді важливим залишалося передати емоції та вселити людям віру в перемогу.
Тільки перевірена інформація
Також з початком війни зʼявилася проблема з інформуванням населення, адже військовим було не до того. Проте це було необхідно цивільним і під час цих подій важливо перевіряти дані, а потім вже виносити їх на публіку.
"Головне — цими повідомленнями доносити інформацію швидко, компетентно, щоб цю нішу ніхто не заповнював з наших ворогів. І треба надавати в цій інформації віру, що ми переможемо, бо інакше як?" — зазначив Братчук.
Вже зараз ситуацію можна назвати більш сталою, адже зʼявилося багато структур, які відповідають за інформування населення, і кожен знає, за що відповідає. Найперші дані всі отримують від військових, потім їх ретельно перевіряють і доносять людям. На сьогодні алгоритм дій дещо змінився, з'явилося чітке розуміння, хто, коли та що говорить.
"Сподіваюся, що всі ми доживемо до того моменту, коли хтось із нас скаже, що вже перемога. Звичайно, я б дуже хотів, щоб це був я. Але найголовніше, щоб це пролунало", — наголосив речник УДА.
Що таке ''ефект Братчука''
З початком війни, яку розпочала Росія, зʼявилося багато відомих людей, які почали інформувати та заспокоювати людей. Їхні звернення набирали мільйони переглядів за лічені години. Своєрідним феноменом став військовий журналіст Сергій Братчук, який отримав свій "ефект" через вміння заспокоювати та вселяти віру у краще.
"Я не знав, що є таке "ефект Братчука", але те, що мене впізнають, — правда. Я нещодавно підписував прапор, і сказали, що це для Гонконгу, там є підписник мого каналу. Таких історій насправді дуже багато. Не знаю, чи є такий ефект зараз, адже вже два роки минуло", — стверджує журналіст.
Вся річ у тім, що найголовніше у професії військового журналіста — не продавати себе людям, а просто надавати їм інформацію такою, яка вона є. Навіть, якщо і гірка. Необхідно робити це щиро за будь-яких обставин, адже саме щирість — найкраща зброя.
Читайте Новини.LIVE!
