За покликом душі та з Божого благословення: Андрій Цимко — шлях від іконописця до військового

Замість ікон та образів довелося взяти зброю та захищати рідну землю. Звички та потреби українців від початку агресії змінилися — сьогодні пріоритети стали іншими. Але духовність все одно залишається на першому місці. Іконописець та військовий — дві професії, які ніяк не перетинаються — об'єдналися в особі однієї конкретної людини.

Як вдається поєднувати військову службу та мистецтво в ексклюзивному інтерв'ю журналістці Новини.LIVE  розповів військовий ВМС ЗСУ Андрій Цимко.  

Проміняти пензель на гвинтівку 

До студії військовий прийшов з усім начинням для написання ікон: пензлі, матеріали, книги й, власне, самі роботи — пара ликів святих та обриси майбутньої ікони. Остання — це те, що поступово дописує матрос Андрій поміж службою країні. Місце для майстерні знайти важко, але й часу обмаль.

"Все залишилось у Рівному, я звідти родом. Там всі мої основні роботи та майстерня, до того ж я розписував храми до своєї служби у військово-морських силах України. Ці ікони — шлюбні, написав для нас з дружиною. В планах закінчити лик Ісуса, все немає часу", — розповідає військовий. 

 Ще зо три роки тому Андрій й не здогадувався, що після семінарії на заході України життя закине його до Одеси. І хоч до 24 лютого займатися улюбленою справою ще якось виходило, то під час війни до рук пензля майже не бере. Чоловік згадує, у розпал агресії опинився на крок від смерті — його рятувальний корабель був на ремонті в Миколаєві.

На крок від смерті

"Ми зайшли до судноремонтного заводу ще до вторгнення, застали його там. У квітні, коли знайшлася можливість вийти з Миколаєва, біля Очакова нас помітили російські винищувачі. Екіпажу дали наказ підготувати гідрокостюми, бо нас мали атакувати. Було зрозуміло, що нашу радіолокаційну техніку росіяни бачили, але щось пішло не так і ми вціліли", — каже Андрій Цимко.

Диво рятувало військового не вперше. На бойовому завданні на Донеччині загін Андрія працював кілька місяців. За цей час ворог підходив дуже близько, всього за 850 метрів. Але військовий моряк каже, що разом з побратимами їх захищала вища сила, яка ховала то в непроглядний туман, то вчасно відводила від розкиданих мін.

"Було страшно, коли танками проривали оборону. Ти дивишся ворогу майже в очі. Втрати на фронті величезні. В найгарячіших точках дуже не вистачає капеланів, що зрозуміло, адже смерть там наступає на п’яти. Але людям треба вірити та з кимось молитися", — зізнається чоловік.

Військовий до колекції власноруч написаних ікон ставить невеличке зображення Хреста на старому клаптику шпону. Її та ще одну після спецзавдання на Донбасі він забрав до Одеси. Чоловік мріє, що колись цей образ стане окрасою його дому. 

"Гадаю, ці ікони написані на початку XX століття. Там, на Сході, два образи хтось підібрав і залишив у приміщенні, схожому на хлів. Я запитав, чи вони потрібні хлопцям, а ті передали мені їх. Приємно, що навіть під час війни люди зберігають духовність та віру. Це Христос Вседержитель. Я відреставрую ці ікони та зроблю нове обрамлення. Молотимусь за хлопців, які віддали своє життя за нас", — ділиться військовий. 

Фарби під ногами 

Варто додати, що зібрані "подарунки" з української землі, якщо не займають чільне місце в оселі Андрія, то стають матеріалами для написання ікон. Чоловік показує камені, які той зібрав на острові Зміїний. Серед майбутніх фарб: малахіт, аквамарин, бірюза та багато інших. 

"Острів омиває іонізована вода, у ній є срібло. Це особливі камені. Я курантом їх розтиратиму на порошок, а далі писатиму, як звичайною фарбою. Головне, що кольори підходять, адже кожне православне свято має свій колір, і я намагаюсь використати природні матеріали", — розповідає Андрій Цимко.

Такі лики святих можуть охороняти військових на фронті, але часу на  написання немає. Тому матрос Цимко, як вірянин, допомагає побратимам духовно.

"Після війни обов’язково піду до храму. Я розумію, що кожен квадрат нашої землі залитий кров’ю моїх побратимів, які відстоюють нашу країну. Я вважаю, що ще дуже довго її доведеться відстоювати. Подякую Богу, що я живий", — додав на останок Андрій.

Приклад Андрія вкотре показує, наскільки висока духовність у наших воїнів. Сьогодні головне звільнити рідну землю від нечисті, а потім можна буде повернутися до улюбленої справи — написання ікон, з усмішкою на обличчі на прощання сказав військовий.